Чорнобильська катастрофа.

Після вибуху спалахнув вогонь всередині решток будівлі енергоблоку і на його даху. Вже за кілька хвилин по вибуху для гасіння пожежі на місце прибули дві пожежні бригади. Першу очолював лейтенант Володимир Правік, а другу, чергову по станції бригаду, Віктор Кібєнок. Саме ці герої поквапилися на дах енергоблоку - вибух зробив багатоповерхову споруду енергоблоку подібну до кратера - дах і значну частину верхніх поверхів залізобетонної будівлі було розкидано усюдибіч разом із графітовими блоками та паливними збірками з ядра реактора. Саме на краю цього кратера на даху, з боку третього енергоблока відбулося загоряння. Пожежа загрожувала перекинутись на сусідній третій блок. Всього в ту ніч на станції працювало чотири бригади: станційна чергова, Прип’ятська, Чорнобильська та Іванківська. Протягом першої години вони всі долучилися до гасіння того, що вони вважали пожежею на четвертому енергоблоці ЧАЕС. Більшість із пожежників, що приїхали першими на місце аварії отримали смертельні або близькі до цього дози радіації. Спочатку їх доправили до Медично санітарної частини № 126 м. Прип'ять (їх одяг понині зберігається в підвалі даної лікарні, роблячи це місце одним із найзабрудненіших у світі).Наступного дня 27 квітня їх відвезли до Лікарні №6 м.Москва. Попри всі намагання лікарів 32 людини вмерло. Група пожежних з п’яти осіб під головуванням Георгія Нагаєвського спустила тонни високорадіоактивної води, що зібралися під реактором у результаті гасіння пожежі.Цим вони убезпечили людство від ще одного потужного ядерного вибуху близько 5 мегатонн. Загони міліції, військових та цивільної оборони значною мірою доклалися до зменшення шкоди нанесеної катастрофою. 27 квітня з метою запобігання наслідкам аварії до Чорнобиля прибувають підрозділи хімічних військ та авіація - гелікоптери. Перед останніми ставилася задача загасити реактор, припинити викиди радіоактивних речовин в атмосферу. На виконання завдання пішло 10 днів і понад 1800 вильотів. В результаті спільних зусиль викиди в атмосферу зменшилися в кілька тисяч разів станом на 6 травня 1086 року. Було прийнято рішення про початок зведення споруди, яку згодом прозвуть “Саркофаг” - Об’єкт Укриття. Головним завданням Саркофагу був захист зруйнованого реактора і запобігання викидам радіоактивних речовин в атмосферу. Загалом в операції з мінімізації наслідків ядерної катастрофи протягом 1986-1987 прийняло участі більш як 600’000 військових і цивільних. Багато хто з них помер, ще більше втратили здоров’я, але вони знизили рівень радіаційного забруднення і зробили можливими відвідування Зони відчуження сьогодні. Звитяга цих героїв ніколи не буде забута. Евакуація цивільного населення почалася 27 квітня, через 36 годин після аварії. Першою евакуювали Прип’ять.Прип’ять знаходилася менш ніж за 3 кілометри від електростанції та, на жаль, влада не попередила його майже 50’000 населення про радіаційну небезпеку, через що багато людей отримали значні дози радіації. Оголошуючи евакуацію людей обманули, сказали - евакуація тимчасова тож беріть тільки документи та необхідне на три дні. Загалом близько 220’000 людей було евакуйовано із заражених регіонів УРСР і БРСР. СРСР приховало інформацію про точну кількість жертв і реальну шкоду здоров’ю громадян викликану Чорнобильською катастрофою. Совєцька імперія відома своєю любов’ю до перекручування фактів і викривлення дійсності пропагандою в ім’я імперіалістичних інтересів Москви. Вже на початку 90-х спостерігається суттєве зростання випадків різноманітних захворювань, передусім проблеми торкнулися - дихальних органів, нервової системи, кишково-шлунковий тракт та кровоносна система. Вважається, що від вибуху РБМК тільки в УРСР постраждало здоров’я 3’200’000 людей.

Прип’ять було засновано 1970 року, як місто для персоналу ЧАЕС. Його збудували на місці мальовничого поліського села Семиходи, що століттями стояло на правому березі притоки Дніпра - маленької Прип’яті, - саме в тому місці течія річки розбивалася на “сім ходів” - числені рукави, які й утворюють її дельту. Місто постало в серці регіону, що ділять між собою Білорусь та Україна - Полісся, земля лісів і річок. В категоріях совєцької імперії місто Прип’ять пропонувала своїм мешканцям дуже високі, якщо не найвищі, стандарти життя: екологія, інфраструктура, соціальне забезпечення - все було найвищого ґатунку. Місту судилося перетворитися з квітучого і щасливого, взірцевого совєцького міста майбутнього на місто-привид, сумний приклад постапокаліптичного світу. І сталася ця метаморфоза менш ніж за 50 років. У 80-х це було дійсно розкішне місце проживання совєцьких громадян, здатне запропонувати все, про що ті мріяли та навіть трішечки більше: заклади громадського харчування на 5’535 місць, 10 складів на 4’430 тонн товарів, культурний і пропагандний хаб міста - Палац Культури “Енергетик”, кінотеатр, школа мистецтв, 10 спортзалів, 3 критих басейни, 2 стадіони, фабрика “Юпітер”, автовокзал, залізнична станція і 33’000 кущів троянд. І все це для 50’000 мешканців середнім віком 26 років, що з’їхалися з усього Союзу за покликом партії та уряду. На жаль їхні життя зазнали драматичних змін 26 квітня 1986 року. Прип’ятчан ніхто не попередив про реальну небезпеку аварії менш ніж за три кілометри від них. Той день був самим пересічним суботнім днем: дорослі займалися звичними суботніми справами, діти гралися на вулиці - всі отримали високі дози іонізуючого опромінення. Евакуювати людей почали майже через 40 годин (38). Столиця УРСР за власної ініціативи надала майже 12 сотень автобусів для перевезення евакуйованих до безпечних місць. Евакуація відбулася за дві години між 16:00 та 18:00. Люди тікали поспіхом прихопивши лиш документи та необхідне на три дні. Вони були впевнені, що повернуться до свого привілейованого міста атомників, але цього так ніколи та не сталося.